Постаті
1) Роман Мстиславич (бл. 1152–1205)
Засновником об’єднаної держави Галицького та Волинського князівств 1199 року став князь Роман Мстиславич, якого вітчизняні літописці називали не інакше як «самодержцем всія Русі». 1202 року він перемагає у міжусобній боротьбі з Великим Київським князем Рюриком Ростиславичем і займає зі своїм військом Київ. Київське віче визнало Галицького князя та вирішило надати йому великокнязівський престол. Влада Галицько-Волинського князя поширюється на всю територію Русі.
У 1202 році князь укладає угоду династичного характеру з Угорським королівством. Цікаво, що у 1203 році Роман Мстиславич відвідав німецьке місто Ерфурт, де відбулася зустріч із королем Філіпом Швабським та, очевидно, уклав з ним угоду про спільні дії проти його політичного противника – імператора Оттона IV. 1204 року князь Роман приймав візантійського імператора Олексія ІІІ Ангела, який був змушений тікати з Константинополя від хрестоносців.
Загинув Роман Мстиславич у битві під Завихостом 19 червня 1205 року. Як зазначав історик Олександр Головко, «19 червня 1205 р. загинув володар майже всієї Південно-Західної Русі Роман Мстиславович. З життя пішла яскрава політична постать, діяльність якої протягом багатьох років впливала не тільки на розвиток давньоукраїнських земель, а й багатьох інших країн та народів Східної та Центральної Європи. Свідченням цього є численні згадки про східнослов’янського володаря в польських, західноєвропейських та візантійських пам’ятках» . Князя поховали з почестями в головному соборі Володимира (Волинського) – величному храмі Успіння Богородиці.
2) Данило Романович (1201 – 1264)
Данило Романович був однією з найвідоміших та водночас найбільш знакових постатей середньовічної історії Русі – князь Галицький, Волинський, Великий князь Київський, а від 1253 року – король Русі.
Князь Данило – син візантійської принцеси і могутнього князя Романа Великого. Данило продовжив справу свого великого батька. Він розбудовував і розвивав створені Романом Великим Галицьке і Волинське князівства, зумів об’єднати під своєю владою значну частину етнічних українських земель.
За Данила Романовича були побудовані такі міста як Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Після Батиєвої навали князь став данником Орди, але намагався проводити власну політику та відстоювати незалежність Русі. У 1253 році Данило Романович був коронований в Дорогичині і став королем України-Руси.
Похований у столиці королівства — місті Холм.
3) Василько Романович (1203 – 1269)
Василько Романович був молодшим сином князя Романа Мстиславича від його другої дружини Єфросинії-Анни, братом і найближчим соратником Данила Романовича. У листі Папи Римського від 26 серпня 1247 року він названий «королем Володимира».
Народився Василько Романович близько 1203 року в Галичі. У 1207 році Василько був обраний князем у Бересті; в тому ж році за підтримки польського князя Лешка отримав Белзьке князівство, поступившись останньому містами Угровеськ, Верещин, Столп’є і Комов, проте невдовзі Василько втратив Белз через вороже ставлення місцевого боярства. Разом з братом княжив на Волині — в Тихомлі й Перемилі, звідки Романовичі почали збирати свою отчину. З 1215 року завдяки зусиллям Лешка, Данило й Василько почали спільно правити у Володимирі.
На чолі волинського полку взяв участь в 1245 році у знаменитій Ярославській битві, в якій було розгромлено загони угорського та польського королів. В 1248 році, згідно літопису, Василько Романович відбив грабіжницький набіг ятвягів, наздогнавши та розгромивши їх під Дорогочином. Після смерті Данила у 1264 році Василько називався великим князем.
4) Бела IV (1206 – 1270)
Бела IV народився 29 листопада 1206 року. Був старшим сином короля Андрія II та його першої дружини Гертруди Меранської. Цікаво, що у дитинстві майбутній король Данило перебував із своєю матір’ю Анною при дворі короля Угорщини. При цьому він товаришував з майбутнім угорським монархом Белою IV та досконало знав угорську мову. Разом з угорцями після повернення до рідного краю Данило Романович відвойовує свої спадкові землі у поляків та князів з роду Ольговичів.
Бела IV проводив політику зміцнення королівської влади і намагався ослабити політичну роль магнатів. 1241 року, під час монгольської навали, зазнав поразки в битві на річці Шайо й утік у Далмацію. З 1242 року активно відбудовував країну і за 4 роки зумів ліквідувати наслідки монгольського завоювання, за що отримав прізвисько «другого засновника Угорщини».
Упродовж 1244-1245 років угорський король разом з польськими військами захопив Перемишль і взяв в облогу місто Ярослав. 17 серпня 1245 року в Ярославській битві угорсько-польські завойовники були розгромлені військом Данила та Василька Романовичів. Упродовж 1246 -1264 років Бела IV підтримував союзні відносини з руськими князівствами та королівством Русі. У 1247 році він скріпив цей союз шлюбом своєї доньки Констанції з сином Данила Левом. Надалі підтримував короля Данила і Лева Даниловича.