02_01_данило_фігури - Музей «Львів Стародавній»

Постаті

1) Роман Мстиславич (бл. 1152–1205)

Засновником об’єднаної держави Галицького та Волинського князівств 1199 року став князь Роман Мстиславич, якого вітчизняні літописці називали не інакше як «самодержцем всія Русі». 1202 року він перемагає у міжусобній боротьбі з Великим Київським князем Рюриком Ростиславичем і займає зі своїм військом Київ. Київське віче визнало Галицького князя та вирішило надати йому великокнязівський престол. Влада Галицько-Волинського князя поширюється на всю територію Русі.

У 1202 році князь укладає угоду династичного характеру з Угорським королівством. Цікаво, що у 1203 році Роман Мстиславич відвідав німецьке місто Ерфурт, де відбулася зустріч із королем Філіпом Швабським та, очевидно, уклав з ним угоду про спільні дії проти його політичного противника – імператора Оттона IV. 1204 року князь Роман приймав візантійського імператора Олексія ІІІ Ангела, який був змушений тікати з Константинополя від хрестоносців.

Загинув Роман Мстиславич у битві під Завихостом 19 червня 1205 року. Як зазначав історик Олександр Головко, «19 червня 1205 р. загинув володар майже всієї Південно-Західної Русі Роман Мстиславович. З життя пішла яскрава політична постать, діяльність якої протягом багатьох років впливала не тільки на розвиток давньоукраїнських земель, а й багатьох інших країн та народів Східної та Центральної Європи. Свідченням цього є численні згадки про східнослов’янського володаря в польських, західноєвропейських та візантійських пам’ятках» . Князя поховали з почестями в головному соборі Володимира (Волинського) – величному храмі Успіння Богородиці.

2) Данило Романович (1201 – 1264)

Данило Романович був однією з найвідоміших та водночас найбільш знакових постатей середньовічної історії Русі – князь Галицький, Волинський, Великий князь Київський, а від 1253 року – король Русі.

Князь Данило – син візантійської принцеси і могутнього князя Романа Великого. Данило продовжив справу свого великого батька. Він розбудовував і розвивав створені Романом Великим Галицьке і Волинське князівства, зумів об’єднати під своєю владою значну частину етнічних українських земель.

За Данила Романовича були побудовані такі міста як Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Після Батиєвої навали князь став данником Орди, але намагався проводити власну політику та відстоювати незалежність Русі. У 1253 році Данило Романович був коронований в Дорогичині і став королем України-Руси.
Похований у столиці королівства — місті Холм.

3) Василько Романович (1203 – 1269)

Василько Романович був молодшим сином князя Романа Мстиславича від його другої дружини Єфросинії-Анни, братом і найближчим соратником Данила Романовича. У листі Папи Римського від 26 серпня 1247 року він названий «королем Володимира».

Народився Василько Романович близько 1203 року в Галичі. У 1207 році Василько був обраний князем у Бересті; в тому ж році за підтримки польського князя Лешка отримав Белзьке князівство, поступившись останньому містами Угровеськ, Верещин, Столп’є і Комов, проте невдовзі Василько втратив Белз через вороже ставлення місцевого боярства. Разом з братом княжив на Волині — в Тихомлі й Перемилі, звідки Романовичі почали збирати свою отчину. З 1215 року завдяки зусиллям Лешка, Данило й Василько почали спільно правити у Володимирі.

На чолі волинського полку взяв участь в 1245 році у знаменитій Ярославській битві, в якій було розгромлено загони угорського та польського королів. В 1248 році, згідно літопису, Василько Романович відбив грабіжницький набіг ятвягів, наздогнавши та розгромивши їх під Дорогочином. Після смерті Данила у 1264 році Василько називався великим князем.

4) Бела IV (1206 – 1270)

Бела IV народився 29 листопада 1206 року. Був старшим сином короля Андрія II та його першої дружини Гертруди Меранської. Цікаво, що у дитинстві майбутній король Данило перебував із своєю матір’ю Анною при дворі короля Угорщини. При цьому він товаришував з майбутнім угорським монархом Белою IV та досконало знав угорську мову. Разом з угорцями після повернення до рідного краю Данило Романович відвойовує свої спадкові землі у поляків та князів з роду Ольговичів.

Бела IV проводив політику зміцнення королівської влади і намагався ослабити політичну роль магнатів. 1241 року, під час монгольської навали, зазнав поразки в битві на річці Шайо й утік у Далмацію. З 1242 року активно відбудовував країну і за 4 роки зумів ліквідувати наслідки монгольського завоювання, за що отримав прізвисько «другого засновника Угорщини».

Упродовж 1244-1245 років угорський король разом з польськими військами захопив Перемишль і взяв в облогу місто Ярослав. 17 серпня 1245 року в Ярославській битві угорсько-польські завойовники були розгромлені військом Данила та Василька Романовичів. Упродовж 1246 -1264 років Бела IV підтримував союзні відносини з руськими князівствами та королівством Русі. У 1247 році він скріпив цей союз шлюбом своєї доньки Констанції з сином Данила Левом. Надалі підтримував короля Данила і Лева Даниловича.

Figures

1) Roman the Great (around 1152–1205)

Prince of Volodymyr Roman Mstyslavovych (Roman the Great) was the founder of the Principality of Halycia-Volhynia in 1199. In the Chronicles of Halycia and Volhynia he is named “the Sovereign of Rus”. In 1202 he defeated Rurik Rostyslavych, the Grand Prince of Kyiv, and occupied the city. The Kyiv Viche (the popular assembly) declared him Grand Prince of Kyiv. The Prince of Halycia and Volhynia became the ruler of all Rus.

In 1202 Prince Roman made a treaty with the Kingdom of Hungary. It should be noted that in 1203 Roman visited the city of Erfurt in Germany, where he met with King Philip of Swabia and probably made an agreement with him to join forces against his political opponent Emperor Otto IV. In 1204 Prince Roman received Emperor Alexios III Angelos of Byzantium, who was forced to flee Constantinople after it was captured by the Crusaders.

Roman died in the Battle of Zawichost on June 19, 1205. The historian Oleksandr Holovko wrote: “June 19, 1205 is the day when Roman Mstyslavych, the ruler of almost all Southwestern Rus, was killed. He was a charismatic political leader, who made a great impact on the development of not only the Ukrainian lands, but also on other countries and peoples of the Eastern and Central Europe. It is proven by numerous references to this East Slavic ruler in Polish, Western European and Byzantine sources”. Prince Roman was buried with honors in the Dormition Church, the main temple of the city of Volodymyr (in Volhynia).

2) Danylo Romanovych (Danylo of Halycia) (1201 – 1264)

Prince Danylo, the ruler of Halycia, Volhynia, Kyiv, and after 1253 — the king of Rus, was one of the most notable and important figures in the medieval history of Rus.

Prince Danylo, the son of Roman the Great and the Byzantine princess Anna, followed in his father’s footsteps, building and developing principalities of Halycia and Volhynia and uniting the majority of the Ukrainian lands under his rule.

During the reign of Prince Danylo the towns of Kholm, L’viv, Kremenets, Danyliv, Stizhok, and Dorohochyn were built and developed. After the invasion of Batu Khan, Prince Danylo had to pay tribute to the Golden Horde, however, tried to pursue his own agenda and support the independence of Rus. In 1253 Danylo was crowned King of Ukraine-Rus in Drohobych.

He is buried in the capital of his kingdom, the city of Kholm.

3) Vasylko Romanovych (1203 – 1269)

Vasylko was the youngest son of Prince Roman the Great by his second wife Yefrosynia-Anna and the brother and closest companion of Prince Danylo. The Pope addressed him “King of Volodymyr” in the letter of September 26, 1247.

Vasylko was born around 1203 in the city of Halych. In 1207 he was elected Prince of Brest and with the support of the Polish prince Leszek became the ruler of the Belz principality, while Lezhek took over Ugrovesk, Vereshchyn, Stolp and Komov. However, later Vasylko lost control of Belz because of the conflict with the local nobility.

Together with his brother, Vasylko was the ruler of the towns of Tykhomyl and Peremyl in Volhynia, from where they began to struggle for their heritage. In 1215, with the help of Prince Lezhek, Danylo and Vasylko became Princes of Volodymyr, where they shared the throne.

Vasylko was a commander of the Volhynia regiment in the Battle of Yaroslavl in 1245, when the forces of the Hungarian and Polish kings were defeated. According to some sources, in 1248 Vasylko defeated the raid of Yotvingians near Drohobych. After the death of Prince Danylo in 1264 Vasylko had the title of Grand Prince.

4) Béla IV (1206 – 1270)

Béla IV was born on November 29, 1206. He was the eldest son of King Andrew II by his first wife, Gertrude of Merania. It is worth mentioning, that Prince Danylo together with his mother Anna lived at the Hungarian court for a while. He befriended the future Hungarian king Béla and mastered the Hungarian language. Having returned home, Danylo, with the help of the Hungarians, won his ancestral lands back from the Poles and the princes of the House of Oleg II.

King Béla’s politics was aimed at the strengthening of the king’s power and weakening of the nobility (the magnates). In 1241, during the Mongol invasion, he was defeated in the Battle of the Sajó River and escaped to Dalmatia. After 1242 he actively began to restore the country and successfully eliminated the damages caused by the Mongols in only 4 years, for which was named the “Second Founder of the Homeland”.

During the period of 1244-1245 the Hungarian king, in alliance with the Polish army, occupied the city of Peremyshl and besieged the town of Yaroslav. On August 17, 1245, the Hungarian and Polish forces were defeated by the army of Princes Danylo and Vasylko in the Battle of Yaroslav. During the period of 1246 -1264 Béla IV maintained relations with Rus principalities and the Kingdom of Rus. In 1247 he sealed this alliance with the marriage of his daughter Constance and Danylo’s son Lev. Afterwards he always supported both King Danylo and Prince Lev.

Postaci

1) Roman Mstysławycz (ok. 1152–1205)

Założycielem zjednoczonego państwa Halicko-Wołyńskiego w 1199 roku został książę wołodymyrski Roman Mstysławycz, którego redaktor latopisu Halicko-Wołyńskiego nazwał wszystkiej Rusi samodzierżcą. W 1202 roku wygrał w walce z Wielkim księciem kijowskim Rurykiem Rostysławyczem i zajął Kijów. Wiec Kijowski uznał księcia Halicji i postanowił przyznać mu tron Wielki Książęcy. Władza księcia Halicji i Wołynia rozszerzyła się na całe terytorium Rusi.

W 1202 roku książę zawarł umowę dynastyczną z Królestwem Węgierskim. Co ciekawe, w 1203 roku Roman Mstysławycz odwiedził niemieckie miasto Erfurt, gdzie spotkał się z królem Szwabii Filipem i najwyraźniej zawarł z nim umowę o wspólnym działaniu przeciwko jego przeciwnikowi politycznemu – cesarzowi Ottonowi IV. W 1204 roku książę Roman przyjął bizantyjskiego cesarza Aleksego III Angelosa, który został zmuszony do ucieczki z Konstantynopola przed krzyżakami.

Roman Mstysławycz zginął w bitwie pod Zawichostem 19 czerwca 1205 roku. Jak zauważył historyk Oleksandr Hołowko: “19 czerwca 1205 roku zginął władca prawie całej południowo-zachodniej Rusi Roman Mstysławycz. Zmarła jaskrawa postać polityczna, której działalność przez wiele lat wpływała nie tylko na rozwój starożytnych ziem ukraińskich, ale także wielu innych krajów i narodów Europy Wschodniej i Środkowej. Dowodem na to są liczne wzmianki o władcy wschodniosłowiańskim w źródłach polskich, zachodnioeuropejskich i bizantyjskich.” Książę został pochowany z honorami w katedrze głównej Wołodymyra (Wołyńskiego) – majestatycznym Soborze Zaśnięcia Matki Bożej.

2) Danyło Romanowycz (1201–1264)

Danyło Romanowycz był jedną z najsłynniejszych i jednocześnie najważniejszych postaci w średniowiecznej historii Rusi – księciem Halicji, Wołynia, Wielkim księciem Kijowa, a od 1253 roku królem Rusi.

Książę Danyło – syn bizantyjskiej księżniczki i potężnego księcia Romana Wielkiego. Danyło kontynuował dzieło swego wielkiego ojca. Budował i rozwijał księstwa Halicji i Wołynia utworzone przez Romana Wielkiego, a także udało mu się zjednoczyć dużą część etnicznych ziem ukraińskich pod swoim panowaniem.

Za czasów Danyła Romanowycza powstały takie miasta jak Chołm, Lwów, Kremenec, Danyliw, Stiżok oraz został odbudowany Dorohyczyn. Po inwazji Batu-chana książę został zmuszony do zapłaty daniny na rzecz Ordy, ale starał się prowadzić własną politykę i bronić niepodległości Rusi. W 1253 roku Danyło Romanowycz był koronowany w Dorohyczynie i został królem Ukrainy-Rusi.

Książę został pochowany w stolicy królestwa – mieście Chołm.

3) Wasylko Romanowycz (1203–1269)

Wasylko Romanowycz był najmłodszym synem księcia Romana Mstysławycza od jego drugiej żony Anny-Eufrozyny, bratem i najbliższym sojusznikiem Danyła Romanowycza. W liście od papieża z 26 sierpnia 1247 roku został nazwany “królem Wołodymyra”.

Wasylko Romanowycz urodził się około 1203 roku na Hałyczu. W 1207 roku Wasylko został wybrany na księcia w Berestiu; w tym samym roku, przy poparciu polskiego księcia Leszka, otrzymał księstwo Bełskie, ustępując mu miasta Uhrowesk, Wereszczyn, Stołpie i Komow, ale wkrótce Wasylko stracił Bełz z powodu wrogości tamtejszej szlachty. Wraz z bratem rządził na Wołyniu – w Tychomlu i Peremylu, gdzie Romanowycze zaczęli zbierać swoje dziedzictwo. Od 1215 roku dzięki staraniom Leszka, Danyło i Wasylko zaczęli wspólnie rządzić w Wołodymyrze.

Na czele wołyńskiego pułku wziął udział w słynnej bitwie pod Jarosławem w 1245 roku, w której zostały zniszczone armie królów węgierskich i polskich. W 1248 roku, według kroniki, Wasylko Romanowycz odparł najazd Jaćwingów, doganiając i pokonując ich pod Dorohyczynem. Po śmierci Danyła w 1264 roku, Wasylko został nazwany Wielkim Księciem.

4) Bela IV (1206–1270)

Bela IV urodził się 29 listopada 1206 roku. Był najstarszym synem króla Andrzeja II i jego pierwszej żony, Gertrudy z Meran. Co ciekawe, dorastał razem z Danyłem Romanowyczem, gdy ten mieszkał na Węgrzech wraz z opiekunem Myrosławem. Wtedy Danyło nauczył się węgierskiego. Wraz z Węgrami, po powrocie do ojczyzny, Danyło Romanowycz odzyskał od Polaków i książąt z rodu Olhowyczów ziemie swoich przodków.

Bela IV prowadził politykę wzmacniania władzy królewskiej i starał się osłabić polityczną rolę magnatów. W 1241 roku, podczas najazdu Mongołów, został pokonany w bitwie na równinie Mohi i uciekł do Dalmacji. Od 1242 roku aktywnie odbudowywał kraj i w ciągu 4 lat udało mu się wyeliminować skutki podboju Mongołów, za co otrzymał przydomek “drugiego założyciela Węgier”.

W latach 1244-1245 król węgierski wraz z wojskami polskimi zdobył Peremyszl i dokonał oblężenia miasta Jarosław. Od 17 sierpnia 1245 roku, po porażce pod Jarosławiem, Bela IV zmienił swoją politykę, został sojusznikiem Danyła Romanowycza, umacniając przymierze poprzez ślub córki Konstancji z Łewem Danyłowyczem. W dalszym ciągu wspierał króla Danyła i Łewa Danyłowycza.