“ Князь Лев, син короля Данила…”
Лев – син Данила Романовича, спадкоємець короля. Вважається, що саме на його честь названо засноване Данилом місто Львів, куди сам Лев Данилович вже під час свого правління переніс столицю з Холма.
“Князь думен і хоробор”, “винахідник машин для здобуття міст”, як називали його хроністи, блискучий полководець Лев Данилович (бл. 1225–бл.1301) протягом свого довгого життя практично не злазив з коня. Він ні в чому не уступав своєму славетному батьку. Ще з 1241 р. він брав участь у всіх походах батька, особливо відзначившись у чеському поході 1253 р. Він зумів зібрати у 1264–1269 рр. королівство Русі, яке розсипалося на уділи і, ставши його сюзереном, активно втручався в європейські справи, брав участь у боротьбі за литовську (1267–1269), угорську (1273–1274, 1291), австрійську (1277–1278), і польську спадщини (1280–1282, 1288–1291), претендуючи на польський престол після смерті бездітного шурина Болеслава Сором’язливого (1280–1282). Свою залежність від чорноморського улусбека Ногая, він використав, залучаючи до своїх походів ординські війська, зокрема для походів у Литву (1277–1278) та Угорщину (1281, 1283, 1285, 1287). Врешті правитель Золотої Орди Тулу-Буга, намагаючись ослабити Ногая і Лева Даниловича, сприяв відділенню Волинської землі і, навіть, тримав в облозі Львів зимою 1288/1289 рр. Леву Даниловичу вдалося приєднати Люблінську землю і частину Закарпаття (комітати Берег і Земплин), відновити єдність королівства Русі (після 1292) і з допомогою Ногая приєднати Київську землю. Він вміло укладав військові союзи з Угорщиною (підтримкою якої як зять короля Бели IV і шурин короля Стефана V користувався з 1264–1271 рр.), литовськими і польськими князями та королями Чехії. При ньому кордони королівства досягли найбільших розмірів. За часів Лева Даниловича продовжувався розвиток міст, кам’яного будівництва і торгівлі, а також малярства та музики. Ховаючись від монголів у монастирі в Старому Сончі у 1288–1289 рр., княгиня Констанція навчала черниць багатоголосому співу. Подальший розвиток набули канцелярські документи, зокрема закріплення земельних надань. Але князь-воїн не потурбувався про власного літописця, тому відомості про нього зберегли літописці і хроністи ворожих йому правителів, що досі відбивається в оцінках дослідників.