Війт
Уряд війта був одним із перших інститутів магдебурзького права. Посада війта мала пожиттєвий характер, а він займався не лише судовими, але й іншими адміністративними справами міста. Вважається, що посада війта у Львові з’явилась ще 1287 року. Джерела згадують про війта Бертольда Штехера та його сина Матеуса на цій посаді з кінця XIII ст. та першої половини XIV ст.
За привілеєм Казимира ІІІ від 1356 р. для війта підтверджувалося право судових повноважень над львівськими міщанами, включно з карними справами, а апеляція на його рішення ішла прямо до королівського суду. Війт також мав очолювати судові органи, утворені національними громадами міста. Владислав Опольчик привілеєм від 1378 р. надав право обирати війта міським райцям, які обирали його щорічно зі свого складу або з числа лавників. Першим обраним війтом став Андреас Зоммерштайн. Надалі спершу склався звичай обирати війта з лавників, а з 1591 р. запроваджено почерговість: одного року обирали війта з числа лавників, наступного – з-поміж старших райців. Але у XVІІ ст. війта стали обирати тільки зі складу райців. Фактично виборів уже не було, оскільки старші райці мали виконувати війтівські обов’язки за старшинством та складати з війтівських прибутків щорічно двома ратами по 300 польських злотих до раєцької каси. Цю ухвалу 1667 р. підтвердив Ян Казимир і її дотримувалися до кінця існування маґдебурзького права у Львові.
Уряд війта розглядав усі справи (як малі, так і великі) щодо боргів, поранень, образи словами і реально (verbalibus et realibus), котрі вимагали виступів свідків та складання присяги. Засідав війт разом із присяжним писарем свого уряду, котрий мав тільки інформативний голос. Засідання війтівського уряду проходили у пообідній час, від третьої до сьомої години, або довше, коли було багато справ. Апеляція від цього уряду йшла до раєцького уряду. Якщо ж війтівський уряд не допускав апеляцію, то обтяженій стороні дозволялося через одвірного в ратуші та возного записати до реєстру оголошених справ свою справу для розгляду в раєцькому уряді. На утримання війта йшли прибутки від розгляду судових справ. Насамперед він мав прибутки від позовів та печатки, за винятком, коли засідав у війтівському суді разом із писарем. За «Описом прав та привілеїв міста Львова» війтівський уряд, коли відбувалося судове засідання війтівського суду і вівся протокол, отримував від кожної із судових сторін 27 зл., від попереднього декрету – 1 зл., від вирішального вироку – 3 зл., від допиту одного свідка – 1 зл., від ухвали апеляції – 1 зл. Усі ці гроші ділилися порівно з писарем, а також із возними цього уряду. За привілеєм 1378 р., Владислав Опольський залишив для них дві третини прибутків від розгляду кримінальних справ львівським війтом, а в 1619 р. Сигізмунд ІІІ зменшив їх до однієї третини, що одночасно збільшило прибутки від діяльності війтівського уряду, які йшли на користь міста, а не на самого війта.