01_01_війт - Музей «Львів Стародавній»

Війт

Уряд війта був одним із перших інститутів магдебурзького права. Посада війта мала пожиттєвий характер, а він займався не лише судовими, але й іншими адміністративними справами міста. Вважається, що посада війта у Львові з’явилась ще 1287 року. Джерела згадують про війта Бертольда Штехера та його сина Матеуса на цій посаді з кінця XIII ст. та першої половини XIV ст.

За привілеєм Казимира ІІІ від 1356 р. для війта підтверджувалося право судових повноважень над львівськими міщанами, включно з карними справами, а апеляція на його рішення ішла прямо до королівського суду. Війт також мав очолювати судові органи, утворені національними громадами міста. Владислав Опольчик привілеєм від 1378 р. надав право обирати війта міським райцям, які обирали його щорічно зі свого складу або з числа лавників. Першим обраним війтом став Андреас Зоммерштайн. Надалі спершу склався звичай обирати війта з лавників, а з 1591 р. запроваджено почерговість: одного року обирали війта з числа лавників, наступного – з-поміж старших райців. Але у XVІІ ст. війта стали обирати тільки зі складу райців. Фактично виборів уже не було, оскільки старші райці мали виконувати війтівські обов’язки за старшинством та складати з війтівських прибутків щорічно двома ратами по 300 польських злотих до раєцької каси. Цю ухвалу 1667 р. підтвердив Ян Казимир і її дотримувалися до кінця існування маґдебурзького права у Львові.

Уряд війта розглядав усі справи (як малі, так і великі) щодо боргів, поранень, образи словами і реально (verbalibus et realibus), котрі вимагали виступів свідків та складання присяги. Засідав війт разом із присяжним писарем свого уряду, котрий мав тільки інформативний голос. Засідання війтівського уряду проходили у пообідній час, від третьої до сьомої години, або довше, коли було багато справ. Апеляція від цього уряду йшла до раєцького уряду. Якщо ж війтівський уряд не допускав апеляцію, то обтяженій стороні дозволялося через одвірного в ратуші та возного записати до реєстру оголошених справ свою справу для розгляду в раєцькому уряді. На утримання війта йшли прибутки від розгляду судових справ. Насамперед він мав прибутки від позовів та печатки, за винятком, коли засідав у війтівському суді разом із писарем. За «Описом прав та привілеїв міста Львова» війтівський уряд, коли відбувалося судове засідання війтівського суду і вівся протокол, отримував від кожної із судових сторін 27 зл., від попереднього декрету – 1 зл., від вирішального вироку – 3 зл., від допиту одного свідка – 1 зл., від ухвали апеляції – 1 зл. Усі ці гроші ділилися порівно з писарем, а також із возними цього уряду. За привілеєм 1378 р., Владислав Опольський залишив для них дві третини прибутків від розгляду кримінальних справ львівським війтом, а в 1619 р. Сигізмунд ІІІ зменшив їх до однієї третини, що одночасно збільшило прибутки від діяльності війтівського уряду, які йшли на користь міста, а не на самого війта.

Advocatus (Vogt)

The Advocatus (Vogt) government was one of the first institutions of the Magdeburg Law. The Advocatus (Vogt) was appointed for life to run the Court and perform other administrative functions. It is believed that the Advocatus position first appeared in L’viv in 1287. Some sources refer to Bertold Stecher and his son Mateus who served as Advocati (Vögte) in the late 13th and early 14th centuries.

Under the charter of King Casimir III of 1356, the Advocatus (Vogt) served as judge in administrative and criminal cases that involved citizens of L’viv; his verdicts could be appealed to the Royal Court. The Advocatus (Vogt) also presided over the courts formed by the “minority” communities of the city. In 1378 King Wladislaw II of Opole granted the privilege to elect advocati to members of the City Council from among themselves or members of the City Court. Andreas Sommerstein was the first elected Advocatus of L’viv. Later advocati were elected from among the Court members, while after 1591 — alternately from members of the Council and the Court. Beginning from the 17th century only the Court members could serve as advocati. The elections were in fact annulled, because only the Court members had the right to take the office in the order of the seniority as well as were obliged to pay two semi-annual installments of 300 zlotys to the City Council treasury. This rule was confirmed in 1667 by King Jan Casimir and it remained valid till the end of the Magdeburg Law in L’viv.

Wójt

Urząd wójta to jedna z pierwszych instytucji prawa magdeburskiego. Posada wójta była dożywotnią, a on sam zajmował się sprawami nie tylko sądowymi, ale również administracyjnymi. Uważa się, że wójty pojawiły się we Lwowie jeszcze w 1287 roku. W źródłach historycznych wspomina się wójta Bertholda Stechera i jego syna Matheusa, którzy obejmowali tę posadę od końca XIII wieku do pierwszej połowy wieku XIV.

Według przywileju króla Kazimierza ІІІ od roku 1356, wójt został upoważniony do prowadzenia postępowań sądowych w sprawach mieszczaństwa lwowskiego oraz do rozpoczęcia postępowań karnych, w sprawach tych przysługiwała apelacja do sądu królewskiego. Wójt także miał stać na czele stworzonych przez społeczność miejską organów sądowych. Od roku 1378, za czasów namiestnictwa w Królestwie Ruskim Władysława Opolczyka, prawo do wyboru wójta należało do rajców miejskich. Corocznie dokonywano tego wyboru spośród ławników lub z własnego grona. Andreas Sommerstein został wybrany na wójta jako pierwszy. Nadal zwyczajowo wybierano wójta najpierw spośród ławników, a od 1591 roku wprowadzono inny porządek: jeden rok wybierano wójta spośród ławników, następny – z grona rajców. Ale od wieku XVII wójtów zaczęto wybierać wyłącznie z grona rajców. W rzeczywistości wybory już przestały istnieć, ponieważ starszy rajec musiał zastępować wójta zgodnie z obowiązkami starszeństwa i przekazywać corocznie 300 złotych do funduszu rajeckiego. Orzeczenie to zostało potwierdzone w roku 1667 przez Jana Kazimierza i było przestrzegane do końca prawa magdeburskiego we Lwowie.