Найдавніший парафіяльний костел Марії Сніжної у Львові заснували у XIV столітті німецькі колоністи. Цікавою є історія цього храму. З давніх часів до нас дійшла красива легенда, пов’язана з його заснуванням.

В родині заможного римлянина Джованні Патрісіо не було дітей. Статки не приносили жодних радощів, життя ставало пустим і сумним. Джованні з дружиною у своїх молитвах просили Богоматір про дитину, за що обіцяли віддати їй все своє майно. Богоматір дослухалася до молитов Джованні. Вона з’явилася йому уві сні й наказала збудувати храм там, де назавтра випаде сніг. Джованні був дещо здивований, адже у серпні у Римі снігу, звісно, не буває.

Однак наступного ранку – 5 серпня на римському пагорбі Есквілін лежав сніг. Для міста, яке не бачить снігу навіть узимку, серед літа він був справжнім чудом. На місце події приїхав Папа Ліберій. Переконавшись, що сніг справжній, Папа виліпив велику сніжку й простяг її Джовані Патрісіо зі словами:

«Оце тобі макет майбутнього храму. Продавай свій маєток і будуй церкву Діви Марії». Покрутив Джовані сніжку в руках: «Мабуть ця Діва Марія буде сніжною». Ось так і з’явилася в Римі базиліка Санта Марія Маджоре. Щоправда, Папі Сиксту ІІІ храм зведений із сніжного макету не сподобався і він його перебудував у 440 році.

Ця легенда дуже сподобалася німецьким колоністам у Львові, тож вони вирішили спорудити тут і свій храм на честь Сніжної Богородиці. Протягом історії його неодноразово перебудовували, однак і сьогодні в храмі існує енергетика середньовіччя.

Перші письмові згадки про храм Марії Сніжної датуються 1344 роком, тож очевидно, що збудували його ще раніше. Деякі дослідники припускають, що зводився храм німецькими колоністами (тоді вони ще були католиками, а не лютеранами) і був він спочатку дерев’яним, а у 1350 році його вимурували із каменю. Цікаво й те, що документ 1358 року свідчить, що костелу вже тривалий час належав млин на Полтві.

У XIV столітті костел Марії Сніжною був парафіяльним, але у 1415 році парафію перенесли у середмістя до Латинської катедри. Коли ж середмістя Львова обнесли оборонними мурами, костел Марії Сніжної опинився за їхньою межею, тому навколо храму спорудили свій власний мур двометрової товщини. Цей вимушений фортифікаційний крок лише додав костелу шарму, перетворивши його на своєрідну передміську фортецю, невелику, але надійну.

Однак будучи поза мурами і втративши статус парафіяльного, храм не міг сперечатися в популярності з тою ж помпезною катедрою, якій віддавали перевагу львівські католики. Так храм почав занепадати, чому «посприяли» і дві пожежі 1623 та 1683 років.

Нове життя костелу Марії Сніжної почалося у середині XVІІІ століття. У 1750-51 роках його наново розписали, а у 1763 році він знову став парафіяльним. До парафії віднесли північну частину Краківського передмістя, а також села Клепарів, Голоско і Брюховичі. У тому ж столітті храм дещо розширили, і поруч збудували філігранний будиночок органіста, який став окрасою цивільної забудови передмістя.

Остаточних обрисів храм набув у 1888-1892 роках. Тоді його знову перебудували та реставрували. Цього разу під керівництвом «батька львівської архітектури» Юліана Захаревича. Дерев’яне склепіння замінено на муроване, добудовано плебанію із невисокою вежею, власним окремим входом та огорожу від вулиці Сніжної.

Під час перебудови усунуто старі вівтарі та виготовлено нові, хоча й було знищено старі розписи Строїнського. У вікнах презбітерія вміщено вітражі фірми «Tiroler Glasmalereiund Mozaik Anstalt». За проектом Захаревича фірмою Яна Дашека виготовлено металеві ґрати при головному вході. На хорах встановлено орган львівської фірми Яна Слівінського.

1893 року художник Едвард Лєпший написав для храму виконав 7 картин у неоготичному стилі, що імітували мозаїку. Сюжети взяті з Євангелія: «Зустріч Марії і Єлизавети», «Благовіщення», «Принесення дарів трьох королів Дитятку», «Втеча в Єгипет», «Стрітення», «Ісус навчає в храмі», «Пієта».

Під час Першої світової війни храм не постраждав, однак 1916 року австрійська влада реквізувала на військові потреби три з чотирьох дзвонів.

1951 року радянська влада добралася і до костелу Марії Сніжної. Частину внутрішнього оздоблення було знищено, а частину роздали по різних музеях. У приміщеннях храму влаштували склад. У 60-х роках минулого століття було знищено скульптуру Богоматері, яка стояла перед входом. Її авторство приписували самому Пінзелю, хоча згодом дослідники поставили під сумнів цю версію. Зрештою, через відсутність скульптури усі суперечки втратили сенс.

1988 року в храмі відкрили музей фотографії. І лише 1995-го святиню передали християнській громаді Львова. Опіку над храмом взяла на себе греко-католицька церква. Храм відремонтували, відреставровано головний, а також створено два бічні вівтарі та іконостас. На фасаді над входом встановлено рельєф із зображенням Матері Божої Неустанної Помочі. Із Преображенської церкви повернуто ікону ХІХ століття «Небовзяття Богородиці до небесної слави», яка знаходилася тут до Другої світової війни. Нині під назвою церкви Матері Божої Неустанної Помочі храм знову є одним із найшановніших у Львові і чудово доповнює архітектурний ансамбль міста.