Козацька доба в історії міста Львова займає цілих три століття – XVI, XVII та XVIII. На жаль, протягом довгого часу, коли Україна не мала своєї власної держави та незалежної української історичної науки, тема «Козаки та Львів» подавалася через призму польського бачення минулого міста. У такому викривленому баченні українські козаки виступали не визволителями Львова та усієї Західної України від польського панування, яке встановилося тут ще наприкінці XIV століття, а такими собі «окупантами» і «розбійниками», якими вони насправді не були.

Численні історичні документи засвідчують прагнення гетьманів Богдана Хмельницького та Петра Дорошенка, а також їхніх соратників не тільки звільнити Львів від польської влади, але й відродити тут державотворчі традиції Королівства Русі та включити землі Червоної Русі в межах «по річку Віслу» до кордонів Великого князівства Руського. Справедливі прагнення правителів козацької України до об’єднання усіх старожитніх українських етнографічних земель в одну державу підтримувалося значною частиною тогочасного львівського міщанства та духовенства, яке усвідомлювало своє руське (українське) походження.

Багато жителів Львова та усієї Галичини вступало на службу до Війська Запорозького, а серед його найбільших достойників був уродженець села Кульчиці на Львівщині Петро Конашевич-Сагайдачний. Історичні джерела засвідчують благодійницьку підтримку багатьма гетьманами України діяльності Львівського Успенського Ставропігійного братства.